На щеке твоей вновь жгучая слеза...
Вот словам твоим внимают небеса.
Ну а в мыслях - почему же Бог молчит?
Нет, Мой голос с твоим сердцем говорит.
В отчаяньи голос слышишь ты чужой:
Бог оставил, Бог не слышит голос твой...
Разве Я пришел на землю умирать,
Чтоб тебя сейчас оставить, не поднять?
Сколько раз Израиль тяжело грешил
Разве Я его оставил, не простил?
Ты не мыслями, а сердцем Мне поверь.
Тебя слышу Я, Я рядышком теперь.
Глас ты слышишь, в своем разуме чужой,
Он не любящий, прислушайся, он злой.
Я не в разум, просто в сердце говорю.
Как же Я тебя, дитя Моё люблю!
Может путь совсем не легкий ныне твой,
Но, с небес, всегда слежу Я за тобой.
После скорби будет радость, о поверь.
Для тебя Я добрый Пастырь, в небо дверь.
Знаю Я, тернист и узок в небо путь,
Я веду туда, где сможешь отдохнуть.
Там откроется зачем, порой, молчал.
Я тебя, дитя, для вечности спасал.
Ты Мне верь, что постоянно Я с тобой.
Слушай в сердце тихий, нежный голос Мой.
Не оставлю, милость Я Свою пошлю.
Потерпи, Я так дитя тебя люблю!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
